Аудіометрія

Чим старшає суспільство, тим більше спостерігається випадків втрати слуху. Аудіометрія – це обстеження, яке дозволяє оцінити втрату слуху та її причину. В основі дослідження лежить суб’єктивна оцінка того, що чує пацієнт. Це безпечний тест, який не вимагає будь-яких складних маніпуляцій.

Аудіометрія проводиться в маленькій кабіні, куди не проникають звуки ззовні. Пацієнт надягає навушники, у яких з’являються звуки різної інтенсивності. Як тільки пацієнт чує звук, він повинен натиснути на кнопку, після чого дослідник знижує силу звуку. Дослідження триває 20-30 хв.

Розрізняють декілька ступенів втрати слуху:

• легка втрата слуху, коли людина не чує тихі звуки і їй важко зрозуміти мову при рівні шуму 30-40 дБ;
• середня втрата слуху, коли людина не чує тихі звуки й звуки середньої гучності та зазнає труднощів із розумінням мови при рівні шуму 40-60 дБ;
• глибока втрата слуху, коли людина чує тільки дуже голосні звуки, розмови у великій групі потребують значних зусиль, особливо при шумі 70-90 дБ;
• залишковий слух – людина чує звуки гучністю 100-120 дБ;
• глухота – людина не чує звуки.

Обстеження проводить фахівець у рамках скринінгових досліджень, на замовлення лікаря медицини праці або лікаря-отоларинголога, якщо в нього є підозра, що пацієнт має проблеми зі слухом. Для дослідження використовуються високі та низькі звуки, і лікар визначає найбільш тихий звук, який може чути пацієнт.

Основним показанням для направлення пацієнта на тональну аудіометрію є підозра втрати слуху. Однак тональна аудіометрія також проводиться в пацієнтів із такими захворюваннями, як:

• різні травми голови;
• запалення мозкових оболонок;
• захворювання головного мозку, наприклад, аневризми та пухлини;
• розсіяний склероз.

Часто буває, що пацієнт з втратою слуху:

• краще розуміє мову по телефону, ніж під час безпосереднього контакту;
• голосно слухає музику й дивиться телевізор;
• краще розуміє мову в шумі, ніж у тиші.

Такий тип зниження слуху може бути результатом наявності у вусі вушної сірки або запаленням зовнішнього та середнього вуха. Аналогічні прояви можуть спостерігатися при невилікуваних інфекціях верхніх дихальних шляхів.

А буває так, що пацієнт з втратою слуху:

• гірше розуміє мову в шумі;
• із труднощами розрізняє звуки й окремі слова;
• нервово реагує на голосні звуки;
• чує низькі звуки краще, ніж високі.

У цьому випадку швидше за все йдеться про втрату слуху, що виникла в результаті ушкодження равлика або слухового нерва при пухлині головного мозку, менінгіті, травмі або вродженому дефекті.

Записатися на прийом